Історія меду є трохи довше, ніж історія людства. Дослідження археологів і палеонтологів свідчать про те, що дикі бджоли були ще за 56 млн. років до первісного людини.
Перші в історії згадки про мед
Так як первісним людям властиво було займатися збиранням, неважко здогадатися, що за медом вони відправлялися, не особливо побоюючись диких бджіл. Цьому є доказ – знайдене зображення того, як людина добуває мед . Стародавня кам’яна фреска знайдена в Іспанії і відноситься до часів кам’яного віку. На кам’яній основі була зображена стародавня людина, в оточенні бджіл, яка намагається добути мед.
Інші згадки про мед з давнини можна знайти в єгипетських пірамідах, де його згадували як лікарський засіб.
Мед ще 3500 років тому розпізнали як лікарський і корисний засіб. Папіруси свідчать, що мед бажано приймати при відкритих ранах, для «виклику сечовипускання, і для полегшення шлунка». Також в папірусах описані способи лікування деяких пухлин, до складу яких також входив мед.
Історія меду у слов’ян
Не меншою популярністю користувався мед і у слов’ян. Сам промисел називався бортництвом, а пасічники – бортниками. Таку назву пішло від дупла у великих і товстих деревах, так звані борті. У них знаходилися склади запасів з меду. Бортники були відважні люди, наділені не тільки кмітливістю а і фізичною силою. Адже їм було потрібно підніматися на високі дерева, знати звички диких бджіл.
За часів Київської Русі, торгівля медом швидко розвивалася, практично з тим же розмахом, що і хутром. Мед вживали всі, і знатні люди і бідняки. Про вживання меду в давнину свідчить Лаврентіївський літопис від 945 року, в якій йдеться про те, що княгиня Ольга наказує для поминального бенкету в честь смерті князя Ігоря, наварити багато меду.
До речі, на Київській Русі більшою славою користувався мед монастирський. Саме в монастирях мед варили в великій кількості. А в XV столітті указом великого Московського князя Василя III було заборонено займатися варенням меду стороннім, цей промисел був відданий в руки церкви і держави.
Історія походження медовухи
У ті давні часи вироблялося багато різновидів меду: боярський, простий, прісний, червоний, білий. Також мед поділяли і за способом виробництва: варена і ставлений.
Варені медові продукти піддавали термічній обробці. А ставлений вид – природним холодним способом. У їжу вживали ставлений мед, з додаванням до нього свіжих ягід малини, чорниці, ожини та ін.
Рецепт медовухи
Медовий хмільний напій виробляли приблизно таким чином:
в мед з сот додавали теплу воду, добре перемішували і проціджували. Потім в отриманий сироп додавали рослину хміль (піввідра на пуд меду). Отриманий розчин уварювали до того, поки не залишиться половина рідини.
Отриману медовуху охолоджували, виливали в мідну ємність, до неї ж додавали житній хліб з дріжджами і патокою. Вичікували, поки суміш почне бродити, потім зливали її в спеціальні бочки з дерева і опускали в холодні підвали, де і витримували довгий термін.
Подібний продукт меду завжди зберігали в підвалах, званих льодовиками. Під час варіння медовухи, можна було регулювати його міцність. Медовуха могла бути зі слабким вмістом алкоголю і міцніше.
Історія виразу «медовий місяць»
Цікаво й те, що назва «медовий місяць» йде з давнього звичаю. Згідно з яким, молодята протягом усього місяця після весілля повинні пити слабкий напій медовухи, який посприяє зачаття здорової дитини.
А ось в країни Північної Америки бджіл завезли вже в 17 столітті. Звичайно, на материку були місцеві бджоли, але вони мед не виробляли. Бджоли селилися в дуплах дерев, і люди підставляли для сот схрещені палиці. Таке бджільництво тривало до 19 століття.
Пік бджільництва в 19 столітті
У 19 сторіччі було багато відкриттів у сфері бджільництва. Так винайшли медогонку, вафельницю для вощини, багаторівневий вулик. У той час заняття бджільництвом було дуже популярно, навіть більше того, стали доступні багато друкованих видань як посібник для початківців бджолярів.